Гроза у серпнні

 

Це було сьогодні. Створено та оброблено без AI. 

Читайте також Твір "Гроза" 

Пам'ять про шлях

 

Здається, зима повернулася.
Холодна та сніжна . Майже така, як була колись. І все ж річка повністю не замерзла.
Качки та лебеді на воді. Їх більше з кожним роком. Вони не летять на південь. Здається сама ідея вирію втратила сенс.
Кілька років тому весна запізнилася. Потомство з’явилося надто запізно. Птахи залишилися. Не з героїзму. З необхідності. На час відльоту, багато молодих птахів не могли летіти.  Напевне тоді і з’явилася звичка зимувати тут.
Сумніваюсь, що переживши зиму на воді, вони поведуть молоде потомство восени на південь. Пам’ять про дім завжди сильніша за пам’ять про шлях.
А що коли зима прийде ще холоднішою ?

 Річка Тетерів. Житомирська область. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Подібна проблема висвітлена у фільмі про птахів під назвою - "Розправ крила". Ориг. назва "Spread Your Wings".

 Також читайте мою історію комунікації із птахом: історія про яструба.

Михайлівська у чорно-білому

Іноді свідомість не потребує кольору.
Михайлівська. Зі мною сталося це тут. Так усе звучить чесніше. Без вітринної яскравості. Без випадкового шуму. Лишається тільки світло і тіні... Кроки та паузи між ними.
Тут завжди хтось проходить повз. Водночасі ніби ніхто і не поспішає. Місто в таких місцях не рухається, воно замріяне.
Можливо, саме тому чорно-біле фото не забирає у вулиці життя. Саме тому і дарує спокій.

Гроза

Твір про грозу (2 редакція)

 

Як у пустелі... Літо палке і задушливе. Полудень, сонце і жодної хмаринки. Відчуваю як вкрита потом шкіра пульсує під нещадними променями. Нестерпно. Ховаюсь у тінь.

Здалося, подих вітру ледь відчутно торкнувся плеча. Думки переплелися з мріями і уява вже створює живильну прохолоду... Намагаюсь отямитись. На яву - неначе дух з печі! Ледве помічаю як у далині, над лісом, вершинами дерев котиться хвиля. Невже? Разом з хвилею, як марево, напливає думка про дощ. Спостерігаю і згодом вже бачу як край неба із сторони Житомира потроху синіє.

Раптом зривається вітер і закручує на дорозі вихор, піднімає пилюку та дрібненьке сміття. Раптово і вщухає. Стає тихо, тихо… Видно як хмари помалу підступають все ближче. Луп-луп!.. по розжареній дорозі. Перші важкі краплі, падають ще з ясного неба. Спраглий і збитий колесами ґрунт, неначе пересохлими та запиленими губами не здатний випити дорогоцінної вологи. Відчуваю як надія вже бореться зі страхом... відганяю нав’язливу думку, що дощ може минути, пройти стороною. Знову дивлюся вгору. От уже видно як високо над головою вітер змішує і перекидає важкі клуби. Може хоч там є холод? Тішу себе. Якщо є, то неодмінно піде дощ!

Краплі з’являються знову. Хмари накочуються і затягують усе небо аж до обрію. Великими і темно-синіми клубками вони вже не пливуть а наче мчать і розчиняються у синяві. Колір неба нарешті вирівнявся. Стало майже темно. Раптом з цієї темряви великим стрижнем виривається блискавка і розділяє небо на дві частини. Чути як поряд тріснуло і відразу вибух! Вочевидь ударила в дерево. Поодинокі, важкі каплі лупають усе частіше, лишаючи темні плями на придорожній пилюці. Видно як розмита, темно-сива далечінь швидко наближає стіну дощу, усе ближче і ближче.

Злива наступає майже миттєво. Нарешті довгожданий шум дощу. Війнуло чистою прохолодою. Дихати легше. Ллє наче з відра. Темно-зелене листя вишні неначе розслабилось і підкорюється стихії. Декотрі листки і навіть невеличкі гілки під натиском обриваються і падають на землю і їх несе хаотичними потоками. Картина у вікні розпливається. Дощ б'є у широкі шибки ганку. Скло глухо бринить та раптом звук змінюється. Воно вже цокотить від ударів граду та злегка пітніє. У відкриті двері бачу, як частинки льоду, що впали на землю швидко тануть, на них зразу ж падають інші. Поверхня дещо біліє. Між травою, білі кульки граду виглядають досить не звично і придають їй більш світлого кольору. Спалахи блискавки змушують їх на мить засвітитися. Хвиля дощу то збільшує натиск, то послаблюється. Каламутні потоки води стають усе виразнішими і стрімкішими. Несуть за собою по дорозі пісок, листя маленькі уламки гілля і всіляке дрібне сміття. Бульки утворені краплями дощу пливуть за ними. Далі пливуть лише думки… Стихає…

  

Олег Мельник.

 ↬

Велетенська купа морозива за містом Квіти та розпис авто на Житомирщині

 

 

Дуже різноманітні  форми у природи. Це вже істина. 

Якби такий небокрай був у сторону Житомирського заводу "Рудь", грішним ділом можна було б подумати, що це вони там щось начудили з морозивом ! Але я  думаю, що це  все ж таки купа снігу, що лишилася від очистки вулиць Житомира. Можливо я помиляюся. :)
Якщо я у вас є варіанти то напишіть про це у коментарях.

Квіточки публікую бо вони просто гарні.

Місцеві послуги з розпису автомобілів у жанрі IT. Якщо що, дзвоніть за номером. Рельса №8. Або дайте телеграму у наш на пошті :)

Нічний пейзаж

Пробували знімати в ночі? Цікаве заняття. Незвичний результат.

Ненависні конкуренти

Зрозуміло, назва посту містить сарказм. Питання лише в тому який рівень невігластва потрібно мати, щоб робити так? Ні до однієї, ні до іншої реклами відповідно, я відношення не маю.

Житомир Межа

Межа міста завжди невидима.

Тут ще асфальт, але вже інший вітер.

Двоє дивляться у різні сторони.
один туди, де починається місто,
інший - туди, де воно закінчується.
Між ними  дорога.

А ще тиша, яка нічого не вирішує.

Пам'ятники Житомира

Один із пам'ятників Житомира.

Ідеальна пара

 Такі собі гусочки:)

Здається, природа одразу розставила ролі.

Але якщо придивитися, вони сидять абсолютно однаково.
Той самий нахил шиї, той самий серйозний вираз, та сама зосередженість на чомусь дуже важливому.

 Можливо, секрет ідеальної пари не в тому, хто головний.
А в тому, щоб вчасно повторити рух одне одного
і робити вигляд, що так і було задумано.

Фото "Квіти вдома"

Усе просто.

Фото "Життя пробивається"

Без коментарів.

Фото "Кінець весни"

Фото не по сезону але ...

Фото: "Хміль"

Так літом підкрадається осінь. Коли дивишся на картинку розумієш, що незабаром жовто-червона буде тут і відчуваєш як вона вже дихає в потилицю...

Твір "Гроза"

Літо. Палке і задушливе. Аж раптом  ледь помітний  подих вітру хвилює розпечене на сонці тіло. Як би ж з’явилася живильна прохолода! Та ні. Наче дух з печі. Видно як отам, над ліском, вершинами дерев котиться хвиля вітру. Разом з нею як марево напливає думка про дощ. Край неба з півночі поступово синіє.  Зривається вітер і закручує на дорозі вихор, піднімає пилюку та дрібненьке сміття. Вщухає . Стає тихо, тихо… Тільки видно як хмари підступають все ближче. Перші важкі краплі падають ще з ясного неба. Луп, луп по розжареній дорозі. Спраглий і збитий колесами ґрунт не здатний всмоктати дорогоцінної вологи. Відганяю нав’язливу думку, що може минути, пройти стороною. От уже видно як високо над головою вітер змішує і перекидає клуби хмар. Може хоч там є холод? Якщо є, то неодмінно піде дощ. Краплі з’являються знову. Хмари накочуються і затягують усе небо аж до обрію. Великими і темно-синіми клубками вони вже не пливуть а наче мчать і розчиняються у синяві. Колір вирівнявся. Стало майже темно. З цієї темряви  великим стрижнем виривається блискавка і розділяє небо на дві частини. Чути як поряд тріснуло і відразу вибух!  Ударила в дерево. Поодинокі каплі наганяються іншими і видно як розмита, темно-сива далечінь швидко наближає стіну дощу  усе ближче і ближче. Злива наступає майже миттєво. Ллє наче з відра. Декотрі листки та невеличкі гіллячки падають на землю. Їх несе. Картина у вікні розпливається.  Темно-зелене листя вишні неначе розслабилось і підкорюється стихії. Дощ б'є у широкі шибки ганку. Звук змінюється. Скло дзвенять від ударів граду. Частинки льоду, що впали на землю швидко розтають, на них зразу ж падають  інші. Поверхня  дещо біліє. Між травою білі краплі граду виглядають досить не звично і придають поверхні світлого кольору. Спалахи блискавки заставляють ці маленькі частинки граду світитися. Хвиля дощу то збільшує натиск то послаблюється. Каламутні потоки води несуть за собою по дорозі пісок, листя маленькі уламки гілляк та всіляке дрібне сміття. Бульки утворені краплями дощу пливуть за ними. Далі пливуть лише думки… Стихає… 

↬
 Також читайте:
Твір "Гроза" (2редакція) 

Фото Житомир під час дощу та грози 

Фото "Музей космонавтики м.Житомир"

Музей космонавтики

Бюст С.П.Корольова

Ракети-носії розроблені С.П.Корольовим

Розповідь "Чудо-плід на річці Терерів"

Такі чудні плоди було виявлено на узбережжі річки Тетерів недалеко від с. Дениші Житомирського району. Нагадує маленькі кавунчики :) На смак і запах не перевіряв як і не вивчав внутрішній вміст плодів. Не хотілося втручатися в природу. Наша [людська] діяльність і так має  великі наслідки для навколишнього середовища у плані забруднення, що в свою чергу ставить під загрозу існування екосистем. А тут ще й доморощені ботаніки з своїми дослідами :))) Таким чином подумалося, що нічого страшного не станеться якщо я не пошкоджу ці плоди адже не виключено, що рослина може виявитися рідкісною. Хто знає, хоча б назву - будь ласка коментуйте.

Житомирський коледж культури і мистецтв ім.Огієнка

Є будівлі, в яких завжди трохи більше тиші, ніж здається зовні.
Не тому, що там тихо — а тому, що там слухають.

Головний корпус стоїть стримано й впевнено. Його стіни бачили перші кроки на сцену, невпевнені етюди, перші акорди, які ще шукали свою мелодію.

Тут мистецтво не народжується гучно.
Воно визріває — повільно, через працю, через сумнів, через спроби.

І, можливо, саме тому ця будівля не просто частина міста.
Вона — місце, де Житомир вчиться звучати.

Фото "Житомир Пожежники"

Ця пожежна частина знаходитья по вулиці 1Травня. Важко судити про функціональність але радує око впорядкованістю. Лишається надіятись на краще.

Історії з життя: "Зажарена красуня"

У  м'ясному павільйоні Житнього ринку,  молодий продавець одягнутий  у білий спецодяг, усміхнено припорошував: 
 - Купуємо м'яско, свіженьке в роздріб по сорок п’ять, оптом сорок, з доставкою по п’ятдесят!
Симпатична панянка, що проходила уздовж ряду продавців, не зовсім зрозуміла у чому гумор, і всміхнена  запитала: 
-  То може ви ще й жарите? На що, у відповідь,  молодик провів по ній лукавим поглядом  з низу до верху і після паузи запитав:
- А кого, "жарити" треба? 
Колір її обличчя різко змінився.  Також вона різко розвернулася і пішла.
 - Купуємо м'яско..., свіженьке в роздріб по сорок п’ять, оптом сорок, з доставкою додому п’ятдесят! - продовжував молодик... :)))