Твір про осінь "Осіння мить"

 

Сонце. Воно розпалює золотаву, розсипану серед дерев осіннього лісу. Виграє на листі та відбивається у воді.  Мов десятки тисяч маленьких зірочок, що спустилися на землю та запали в очі.

Осінь - це щось  особливе. Неосяжні переплетені емоції, не описати словами. Кожен крок по жовтому килиму приносить і радість, і спокій. Блукаючи у декораціях живого театру, тривога задрімнула тут. У головній ролі дерева. Неймовірні, казкові. Їх гілки переливаються відтінками жовтого, серед котрого подекуди майорить червоний та ховається зелений.

Річкою пливе осінній спокій. Ледве колихється яскравий пейзаж у ній. Вода мовчазно тече. Вона ніби намагається змити яскраві фарби цього місця та сховати його літні таємниці. Вітер, ледь торкається обличчя.  Приносить аромат осіннього лісу.

Природа тихо виконує таємний обряд перед зимовим сном. Думкою, намагаєшся  осягнути її велич... Відчуваєш себе мізерною частинкою загубленою у жовтому океані емоцій, що гойдається тут, підкоряючись хореографії вітру.

Забуваєш усі турботи, залишаєшся лише із вдячністю за можливість ще раз відчувати цю мить.

Гроза

Твір про грозу (2 редакція)

 

Як у пустелі... Літо палке і задушливе. Полудень, сонце і жодної хмаринки. Відчуваю як вкрита потом шкіра пульсує під нещадними променями. Нестерпно. Ховаюсь у тінь.

Здалося, подих вітру ледь відчутно торкнувся плеча. Думки переплелися з мріями і уява вже створює живильну прохолоду... Намагаюсь отямитись. На яву - неначе дух з печі! Ледве помічаю як у далині, над лісом, вершинами дерев котиться хвиля. Невже? Разом з хвилею, як марево, напливає думка про дощ. Спостерігаю і згодом вже бачу як край неба із сторони Житомира потроху синіє.

Раптом зривається вітер і закручує на дорозі вихор, піднімає пилюку та дрібненьке сміття. Раптово і вщухає. Стає тихо, тихо… Видно як хмари помалу підступають все ближче. Луп-луп!.. по розжареній дорозі. Перші важкі краплі, падають ще з ясного неба. Спраглий і збитий колесами ґрунт, неначе пересохлими та запиленими губами не здатний випити дорогоцінної вологи. Відчуваю як надія вже бореться зі страхом... відганяю нав’язливу думку, що дощ може минути, пройти стороною. Знову дивлюся вгору. От уже видно як високо над головою вітер змішує і перекидає важкі клуби. Може хоч там є холод? Тішу себе. Якщо є, то неодмінно піде дощ!

Краплі з’являються знову. Хмари накочуються і затягують усе небо аж до обрію. Великими і темно-синіми клубками вони вже не пливуть а наче мчать і розчиняються у синяві. Колір неба нарешті вирівнявся. Стало майже темно. Раптом з цієї темряви великим стрижнем виривається блискавка і розділяє небо на дві частини. Чути як поряд тріснуло і відразу вибух! Вочевидь ударила в дерево. Поодинокі, важкі каплі лупають усе частіше, лишаючи темні плями на придорожній пилюці. Видно як розмита, темно-сива далечінь швидко наближає стіну дощу, усе ближче і ближче.

Злива наступає майже миттєво. Нарешті довгожданий шум дощу. Війнуло чистою прохолодою. Дихати легше. Ллє наче з відра. Темно-зелене листя вишні неначе розслабилось і підкорюється стихії. Декотрі листки і навіть невеличкі гілки під натиском обриваються і падають на землю і їх несе хаотичними потоками. Картина у вікні розпливається. Дощ б'є у широкі шибки ганку. Скло глухо бринить та раптом звук змінюється. Воно вже цокотить від ударів граду та злегка пітніє. У відкриті двері бачу, як частинки льоду, що впали на землю швидко тануть, на них зразу ж падають інші. Поверхня дещо біліє. Між травою, білі кульки граду виглядають досить не звично і придають їй більш світлого кольору. Спалахи блискавки змушують їх на мить засвітитися. Хвиля дощу то збільшує натиск, то послаблюється. Каламутні потоки води стають усе виразнішими і стрімкішими. Несуть за собою по дорозі пісок, листя маленькі уламки гілля і всіляке дрібне сміття. Бульки утворені краплями дощу пливуть за ними. Далі пливуть лише думки… Стихає…

  

Олег Мельник.

 ↬

Розповідь "Чудо-плід на річці Терерів"

Такі чудні плоди було виявлено на узбережжі річки Тетерів недалеко від с. Дениші Житомирського району. Нагадує маленькі кавунчики :) На смак і запах не перевіряв як і не вивчав внутрішній вміст плодів. Не хотілося втручатися в природу. Наша [людська] діяльність і так має  великі наслідки для навколишнього середовища у плані забруднення, що в свою чергу ставить під загрозу існування екосистем. А тут ще й доморощені ботаніки з своїми дослідами :))) Таким чином подумалося, що нічого страшного не станеться якщо я не пошкоджу ці плоди адже не виключено, що рослина може виявитися рідкісною. Хто знає, хоча б назву - будь ласка коментуйте.

Історії з життя: "Зажарена красуня"

У  м'ясному павільйоні Житнього ринку,  молодий продавець одягнутий  у білий спецодяг, усміхнено припорошував: 
 - Купуємо м'яско, свіженьке в роздріб по сорок п’ять, оптом сорок, з доставкою по п’ятдесят!
Симпатична панянка, що проходила уздовж ряду продавців, не зовсім зрозуміла у чому гумор, і всміхнена  запитала: 
-  То може ви ще й жарите? На що, у відповідь,  молодик провів по ній лукавим поглядом  з низу до верху і після паузи запитав:
- А кого, "жарити" треба? 
Колір її обличчя різко змінився.  Також вона різко розвернулася і пішла.
 - Купуємо м'яско..., свіженьке в роздріб по сорок п’ять, оптом сорок, з доставкою додому п’ятдесят! - продовжував молодик... :)))

Розповідь "Жесть під одіялом"

Втомлені після роботи в городі і по домашньому господарству, чоловік з дружиною нарешті після важкого літнього дня, пізно ввечері, вклалися в ліжко ...

Чоловік до дружини "мурчав", приставав а вона все фиркає:

  - Відчепись!

Він пестив її як умів, виявляв всю наполегливість і чарівність ...
  І ось після довгих зусиль ... вона начебто вже згодна ....
    Тільки-но він хотів закинути ногу ... а вона як схопиться ..:
 
  - Ой !!!  

    - Що сталось?!!

      - Борщ забула в холодильник поставити !!!

  - ???!!!

Твір "СИЛА ПРИРОДИ".

СИЛА ПРИРОДИ.

Зелений  ранок  за   вікном пахнув   свіжістю травневого дощу. Пишаючись своїм барвистим убранням, дерева  тихо слухали  весняний гомін пташок.
Природа. Велика i незбагненна. Створена могутньою  силою великого творця, вона живе, буяє та радує  око  людини  своєю різноманітністю та неповторністю. Кожен раз, вона спалахує  навесні зеленими фарбами пробуджених  дерев,  щоб привітати нас піснею солов'я, та ненадовго примушує сумувати,  коли махає  нам крилами відлітаючих у вирій журавлів.
Та, однак, яка б не була пора року, природа жива, жива i не нестримна в бажанні перетворюватись,  експериментувати  та дивувати своїми фантазіями. Робить це непомітно, тихо… Але інколи, як невдоволений художник, вона ламає та нівечить  свої творіння.  Стихіями, вона рушить усе і при цьому  капризно, неначе намагається змити, поливає дощем… - в надії, раптом збагнути щось краще. I  невимушено створює.  Ми,  прості  смертні, любуємось її змінами. Любуємося так, що іноді навіть хочемо зупинити цю мить.
 Полотна  відомих  та невідомих  художників    віддзеркалюють лише мізерні  частинки  неосяжної  краси,  непримітні  для  натурального бачення метушливій людині. Художник - відображає красу на  полотні.  Він намагається виразити своє відчуття  навколишнього  світу  i передати його іншим. Називають таку роботу творчістю. Хочеться дивитися на неї і теж творити та часто не пензлем і не на полотні. Але така творчість  далека  від  природної, бо людина сама є творінням, і може бути лише частинкою  якогось невеличкого експерименту в проміжку природних фантазій.
Уявивши себе творцем, людина чим далі більш робить помилок. Намагається робити усе краще від природи. Вона зрушує гори та повертає річки, вирубує ліси, та підкорює енергію атому, долає космічні висоти та модифікує живі організми. Вона  змагається  із  природою  у силі і створює при цьому собі великі блага. Блага, яких  начебто повинно вистачити на усіх i назавжди. Та однак, створеного не  вистачає, а тим більше не назавжди. Ті, кому вони дістаються, швидко жадають кращого i більше, i  не  хвилює  їх нічого окрім їхнього бажання.
А природа вже втомилась бо вона, матінка, вже стара i  не зрозумілі їй людські примхи усе нові i нові. У них вона  не бачить здорового глузду.  Усе  частіше  вона  не  може справитись з людською бездумністю котра приводить  її  в  дисбаланс i гнівиться вона – бо метає блискавки в  людські  житла, нищить їх шквальними вітрами та землетрусами.
Та все ж вона по - материнські ласкава, бо поливає  тяжку працю на землі теплим дощем, щоб дати їй можливість подякувати мозолистим рукам духмяним хлібом.  Щороку  скрашає  дерева різними плодами, наповнює ліси  грибами  та  ягодами,  улітку пестить тіло сонячним промінням та теплою  хвилею  моря.  Дає нам волю до життя.
То може варто  замислюватись,  що  творити  та навіщо? Озиратися довкола, щоб  за  добрі  свої помисли та бажання,  не отримати зле докоряння? Може варто творити менше, та творити так, щоб i собі подобалось та іншим хоча  б не заважало?
Відвідуючи одного разу Землю, подорож по якій має назву життя, не варто залишати на ній глибокого сліду. А якщо й так, то важливо, щоб він був добрим.

Олег Мельник

Розповідь про яструба "Переселення бранця"

Нас поселили тут - в Тригірскому військовому мисливському господарстві. Місце мальовниче, красиве та й облаштоване.

 
Самі сховалися тут:) ... Ну а далі буде про саму пташку!  

Почувається вона краще ніж в маленькій клітці, хоча і в ній вона від м'яса не відмовилася (ось що не очікував). Давали їй яловичину. З кішкою вона не поділилася. Сама все з'їла. :) Ну і на здоров'я їй!

  

 

Схоже, що у пташки не все так чудово, як здавалось. Огляд її єгерами засвідчив, що у неї пошкоджене праве крило.Коли вона була у маленькій клітці, побачити це було не просто. У великому вольєрі - стало очевидно. 

Сам я сумнівався підсвідомо в своїй прудкості, хоча дуже хотілося сподіватися, що пташка здорова. При першій зустрічі з нею, я спочатку навіть не помітив її, так як її колір і колір трави зливався. Вискочила вона у мене буквально з під ніг. Виявляється вона їла там моє курча! Але злетіти вона не злетіла у верх підплигнула на метра чотири. У мене думка промайнула, - "може обїлася і злетіти не може?" :) 

Далі вона якби напів-льотом чи напів-стрибком сягнула через дорогу в кущі і попалася мені тільки через день . Я тоді так і подумав: "Післязавтра прилетить, завтра - страх ще вистоїть перед голодом" бо знав, що якщо раз спробувала то вернеться!

Підозра було, що поранена але не надав цьому значення, - всяке буває. На наступних фото видно, що птах тримає праве крило нижче лівого.

Розповідь про яструба "Злодій попався!"

 Злодюжка який вкрав вже двоє курчат сьогодні попався. Знайомий біолог визначив, що це великий яструб. Розміри птаха не великі так як вона молода. Птах сів на клітку і намагалася якось витягти вміст. Я встиг на шум. При спробі до втечі він спочатку зачепився  за кущ шипшини, потім вперлася в металеву сітку огорожі а прослизнути не зміг, осередок сітки виявився замалий. Птах абсолютно не постраждав. Я - на подив знайомого теж! :). Завтра її чекає шлях на мисливське господарство, а там визначать, що буде далі. Швидше за все відпустимо. Думаю переляк не дозволить їй більше повернутися до полювання на моїх курчат. Якщо все ж повернеться, то доведеться ховати їх. Не можна ж таку красу винищувати!

Читайте продовження про долю яструба.

Монумент слави Житомир.

    Фото зроблене декілька років назад, плівковим апаратом Зеніт ЕТ з об'єктивом "Зенітар". Класна була техніка ... зараз відпочиває у шафі.
У час коли тільки но "мильниці" і "фотодрук за 1гр."  набували поширення, то я скористався тим друком.

    Забирав фотографії - навіть працівник, що видавав їх відзначив високу якість. Я відповів, що хорошої оптики ніхто не відміняв. Пласмасові лінзи не здатні на якісні картинки і ніяка електроніка об'єктива не замінить.

    А коли згадую про свій ФЕД - 2 взагалі плакати хочеться. Який апарат! Юність моя, не давала  зрозуміти слова фотографа-наставника Анатолія Зіневича про те, що кращого шукати й годі. Дуже хотілося зеркальний апарат! За браком коштів, досить часто знімав чужими, тобто брав у друзів. Здавалося тільки "дзеркалкою" можна зробити "живі" фото. Ті фото програвали у якості самого зображення. Зрозумів це і побачив досить пізно.
    Коли вже на ринку досить дешево купив свій Зеніт ЕТ. Наступала ера плівкових мильниць, котрій на п'яти наступала ера цифрового фото.
Навіть у відсутності цифрового апарату було дешевше оцифровувати плівки без друку фото, що давало змогу зберігати їх та переглядати на комп'ютері а при наявності принтера досить вдало роздрукувати.

Гумористичні твори "Надійна прикмета"

Зимового вечора, коли за вікном віяла різдвяна завірюха, в хаті було тепло та затишно. Невелика селянська сім'я сіла до столу вечеряти. Господарка поставила на стіл квашені огірки та капусту, дістала з печі варену картоплю засмачену шкварками. Всі ситно поїли. Про котика теж не забули, йому теж їсти дали. Сіли після вечері телевізор дивитися. А котик все муркоче та шерсть на собі вилизує.
- Дивись, умивається, - каже жінка чоловікові, - мабуть гості до нас прийдуть!!!
- Щось він більше під хвостом миє, то мабуть нас прийдуть у гості запрошувати?!

Гумористичний твір "Комплімент"

Зустрічаються якось на ринку двоє молодих людей.
- Людмилко, привіт!
- Привіт.
- Як справи, як торгівля?
- Дякую, нормально.
- О, у тебе нова зачіска, тобі дуже пасує! - звертає увагу чоловік на світле пофарбоване волосся, (яке мало вигляд гумової шапочки для плавання) з-під якого виглядає темне.
- Ти знову з мене знущаєшся?
- Ні, ні, тобі справді гарно, сучасний стиль, просто чудово.
- Хочеться тобі вірити,-скептично кивнула головою.
- Я нещодавно був у бабусі у селі, так її сусід кобилу купив. Сама каштанова, грива та хвіст білі, ще й на сідниці біла пляма, як у корови. Ото чудо...
- ???!!!

Гумористичний твір "Зозульки на колесах" *

Старенька бабуся, років під сто, спираючись на палицю, помалу клигала** по узбіччю центральної вулиці села. Широка вулиця гула від транспорту. Тут проходив автошлях районного значення. Водії іноді сигналили старій, щоб часом під колеса не втрапила, та вона не зважала, бо не дочувала. Не дійшовши трохи до зупинки, озирнулася і, вгледівши на дорозі автобус, підняла палицю. Водій міжміського автобуса мчав досить швидко, але коли побачив, що бабуся зупиняє, не зміг відмовити старій. Гальмувати довелося досить сильно, аж куряву підняв. Але автобус було зупинено вчасно і двері комфортабельного автобуса розчинилися біля бабусиних ніг.

- Куди вам їхати?! – люб’язно гукнув водій.

- Дядьку шохвер***, а скільки времня?!****

- ...???!!!

*       Зозульки - годинник (застарілий місцевий діалект).
**      клигала - йшла, тягнучи ноги, шаркаючи ногами
***    шохвер - водій (застарілий місцевий діалект).
****  скільки времня?! -котра година?! (застарілий місцевий діалект).