Вірш "Весна"

Весна заплакала снігами,

Щодень приносячи тепло.

Що відбувається із нами?

Невже цього ще не було?

Блакить безмежна, промениста

Відлічить кількість наших днів

І лишить нам лише барвистість

Чудових, ніжних почуттів ...

Фото "Захід сонця" (осінь 2009)

От, що вдалося отримати при ручних налаштуваннях фотокамери :)

Пишіть коментарі! Будь ласка!

Фото "Сніг"

Фотографій є досить багато але все часу не вистачає обробити та викласти на блог. От... Цініть...Стартова ціна 1коп. :)

Стих "Тебе я хуже чем она.."

Автор (точніше авторка) вірша підписавлася як Kasper. Оригінальний текст знаходиться тут.

Однажды понравился мне этот стих и я перевёл его на руссий язык. Насколько удачно? Судите вы!

-->

Я бы тебя не так любила,

Тебе я крылья бы дарила

Тобой жила бы... Милый, знаешь

Любовь бы не имела края

Я утром слала бы росой,

Что бы побыть только с тобой...

И солнышком всегда светила

Тебе, как ангел белой была

Или в момент я стала черной -

Любви бы все было  покорно.

Была бы птицей я певучей

Дабы весь мир тебе озвучить,

Тебе сонеты я сложила

Мне всего мира мало было     

И мало было бы мне слов

Лишь просто выразить любовь…

Но у тебя свое виденье

И ты избрал одно решенье

Которого я не хотела,

Зачем же так, зачем же милый?..

Она мила, она красива

Умна, тактична и учтива          

Она проста и хороша

И непременно сделает счастливым,       

Тебя... Ну, что же, вам тогда удачи

И счастья вам. А я не плачу

Любовь слезится лишь одна...

Тебе я хуже, чем она.

Фото "Різдряний олень у Тригірському монастирі"

 

Тригірський монастир знаходиться

З Різдвом!

Святковий вертеп у церкві, що при Тригірському Спасо-Переображенському Чудноському чоловічому  монастиреві.

Фото "Зимовий ранок"

З Новим роком!

Вiтаю  усіх гостей блогу  з  Новим 2010 роком!

Бажаю щастя, здоров'я, успiхiв у життi. Нехай у новому роцi вас супроводжує тiльки радiсть,смiх, гумор та веселощi. Нехай з обличчя не зникає посмiшка та нiколи не покидає хороший настрiй. Бажаю кохати i бути коханими, бажати та бути бажаними. Нехай збуваються усї мрії i зявляються новi а життєва енергiя тiльки поповнюється.

Стих "Твоя осень"

Однажды  тронуло сочинение виртуально знакомой барышни Ольги из Питера и вот вылилось...

Где-то там, от души, есть припрятанный ключ
Где заплакала осень золотыми слезами,
Увлажняет глаза, словно солнечный луч
О прошедшем, о детстве ненавязчиво память.

Помнишь кучу листвы, в лоне желтого сада?...
В неё прыгнуть любилось и потом полежать
Посмотреть в небеса просто детства отрада,
Из шуршащей листвы по ковру пробежать...

Тихий дождь по утру из небес прилетая
Как прощание лета, переполнит края
Посидишь у печи, погрустишь отдыхая
Вот такая вот осень и твоя, и моя.

Твір "СИЛА ПРИРОДИ".

СИЛА ПРИРОДИ.

Зелений  ранок  за   вікном пахнув   свіжістю травневого дощу. Пишаючись своїм барвистим убранням, дерева  тихо слухали  весняний гомін пташок.
Природа. Велика i незбагненна. Створена могутньою  силою великого творця, вона живе, буяє та радує  око  людини  своєю різноманітністю та неповторністю. Кожен раз, вона спалахує  навесні зеленими фарбами пробуджених  дерев,  щоб привітати нас піснею солов'я, та ненадовго примушує сумувати,  коли махає  нам крилами відлітаючих у вирій журавлів.
Та, однак, яка б не була пора року, природа жива, жива i не нестримна в бажанні перетворюватись,  експериментувати  та дивувати своїми фантазіями. Робить це непомітно, тихо… Але інколи, як невдоволений художник, вона ламає та нівечить  свої творіння.  Стихіями, вона рушить усе і при цьому  капризно, неначе намагається змити, поливає дощем… - в надії, раптом збагнути щось краще. I  невимушено створює.  Ми,  прості  смертні, любуємось її змінами. Любуємося так, що іноді навіть хочемо зупинити цю мить.
 Полотна  відомих  та невідомих  художників    віддзеркалюють лише мізерні  частинки  неосяжної  краси,  непримітні  для  натурального бачення метушливій людині. Художник - відображає красу на  полотні.  Він намагається виразити своє відчуття  навколишнього  світу  i передати його іншим. Називають таку роботу творчістю. Хочеться дивитися на неї і теж творити та часто не пензлем і не на полотні. Але така творчість  далека  від  природної, бо людина сама є творінням, і може бути лише частинкою  якогось невеличкого експерименту в проміжку природних фантазій.
Уявивши себе творцем, людина чим далі більш робить помилок. Намагається робити усе краще від природи. Вона зрушує гори та повертає річки, вирубує ліси, та підкорює енергію атому, долає космічні висоти та модифікує живі організми. Вона  змагається  із  природою  у силі і створює при цьому собі великі блага. Блага, яких  начебто повинно вистачити на усіх i назавжди. Та однак, створеного не  вистачає, а тим більше не назавжди. Ті, кому вони дістаються, швидко жадають кращого i більше, i  не  хвилює  їх нічого окрім їхнього бажання.
А природа вже втомилась бо вона, матінка, вже стара i  не зрозумілі їй людські примхи усе нові i нові. У них вона  не бачить здорового глузду.  Усе  частіше  вона  не  може справитись з людською бездумністю котра приводить  її  в  дисбаланс i гнівиться вона – бо метає блискавки в  людські  житла, нищить їх шквальними вітрами та землетрусами.
Та все ж вона по - материнські ласкава, бо поливає  тяжку працю на землі теплим дощем, щоб дати їй можливість подякувати мозолистим рукам духмяним хлібом.  Щороку  скрашає  дерева різними плодами, наповнює ліси  грибами  та  ягодами,  улітку пестить тіло сонячним промінням та теплою  хвилею  моря.  Дає нам волю до життя.
То може варто  замислюватись,  що  творити  та навіщо? Озиратися довкола, щоб  за  добрі  свої помисли та бажання,  не отримати зле докоряння? Може варто творити менше, та творити так, щоб i собі подобалось та іншим хоча  б не заважало?
Відвідуючи одного разу Землю, подорож по якій має назву життя, не варто залишати на ній глибокого сліду. А якщо й так, то важливо, щоб він був добрим.

Олег Мельник