Десь у мені потреби мов нема,
у мох уріс, і на тепло голодний
Негода зовні і в душі пітьма.
Тебе від мене відділяє вічність
І вже ніколи цього не змінить
Моє життя то моя міцність,
З тобою зустріч - тепла мить.
Зустрілись ненароком не на довго,
Нам на заваді завжди щось стає-
зима небажану дарує ковдру
Чи небо хмари роздає...
У літку ти чаруєш війти й квіти,
- Хіба ж до мене промінь долетить?
Тобі мене ніяк не обігріти
Хоч сяєш ти так радо кожну мить!
Наснилося мені недавно у дрімоті,
Що я лежу на моря берегу
А ти... своїми теприми стопами...
Ти по мені біжиш, неначе по піску.
Початок і кінець дня, щоразу приносить нові враження та емоції. Небесні світила завжди притягували погляд людей. Спостереження за сходом та заходом навіюють думки вищі за побутові. Дарма іноді здаєтся, що усі дні однакові. Позитив відчувають усі крім дуже "товстошкірих".
привет из СПб. Отличное фото)))Как жизнь?
ВідповістиВидалитиОзадачили однако... СПб? Не уж то все так секретно? Не нужно думать, что те кому очень нужно будет узнать кто такой написал это сообщение не узнают этого. Все елементарно Ватсон! :) Замки не для воров! :)
ВідповістиВидалити