Твір "Гроза"

Літо. Палке і задушливе. Аж раптом  ледь помітний  подих вітру хвилює розпечене на сонці тіло. Як би ж з’явилася живильна прохолода! Та ні. Наче дух з печі. Видно як отам, над ліском, вершинами дерев котиться хвиля вітру. Разом з нею як марево напливає думка про дощ. Край неба з півночі поступово синіє.  Зривається вітер і закручує на дорозі вихор, піднімає пилюку та дрібненьке сміття. Вщухає . Стає тихо, тихо… Тільки видно як хмари підступають все ближче. Перші важкі краплі падають ще з ясного неба. Луп, луп по розжареній дорозі. Спраглий і збитий колесами ґрунт не здатний всмоктати дорогоцінної вологи. Відганяю нав’язливу думку, що може минути, пройти стороною. От уже видно як високо над головою вітер змішує і перекидає клуби хмар. Може хоч там є холод? Якщо є, то неодмінно піде дощ. Краплі з’являються знову. Хмари накочуються і затягують усе небо аж до обрію. Великими і темно-синіми клубками вони вже не пливуть а наче мчать і розчиняються у синяві. Колір вирівнявся. Стало майже темно. З цієї темряви  великим стрижнем виривається блискавка і розділяє небо на дві частини. Чути як поряд тріснуло і відразу вибух!  Ударила в дерево. Поодинокі каплі наганяються іншими і видно як розмита, темно-сива далечінь швидко наближає стіну дощу  усе ближче і ближче. Злива наступає майже миттєво. Ллє наче з відра. Декотрі листки та невеличкі гіллячки падають на землю. Їх несе. Картина у вікні розпливається.  Темно-зелене листя вишні неначе розслабилось і підкорюється стихії. Дощ б'є у широкі шибки ганку. Звук змінюється. Скло дзвенять від ударів граду. Частинки льоду, що впали на землю швидко розтають, на них зразу ж падають  інші. Поверхня  дещо біліє. Між травою білі краплі граду виглядають досить не звично і придають поверхні світлого кольору. Спалахи блискавки заставляють ці маленькі частинки граду світитися. Хвиля дощу то збільшує натиск то послаблюється. Каламутні потоки води несуть за собою по дорозі пісок, листя маленькі уламки гілляк та всіляке дрібне сміття. Бульки утворені краплями дощу пливуть за ними. Далі пливуть лише думки… Стихає… 

↬
 Також читайте:
Твір "Гроза" (2редакція) 

Фото "Музей космонавтики м.Житомир"

Музей космонавтики

Бюст С.П.Корольова

Ракети-носії розроблені С.П.Корольовим

Віршик про собачку "Песики малі"

Ці милі двоє цуценят зявилися  у дворі моїх друзів не випадково. Їх безмежна доброта і любов по відношенню до тварин, проявлялася у зверненні до них майже як до членів родини. Усякі їхні вчинки та пустощі тільки веселили їх не залежно від того, що малі бешкетники не натворили бо радість життя та втіха панує у цьму дворі завжди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тут цибаєм і гуляєм
Бо веселу вдачу маєм.
Хоч ми песики й малі
Цього світу - королі!

Для знайомства перший раз
ми обнюхаємо вас!
Помахаємо хвостом
Лиш за кісточку гуртом.

Можем руку полизати,
Та й за пальця покусати,
В ґанку тапкі ми вкрадем
І шкарпетки погризем.

Злючу квочку ми минаєм
Та ціпляток не чіпаєм.
Ще ми кицьку боїмось
Бо подряпає когось.

Народилися весною
ми пограємо з тобою.
Тільки знову принеси

По шматочоку ковбаси! 

моргаємо удвох

Увага! Кицька!

 

песикі і мама

Такі ми гарні!