Твір "Гроза"

Літо. Палке і задушливе. Аж раптом  ледь помітний  подих вітру хвилює розпечене на сонці тіло. Як би ж з’явилася живильна прохолода! Та ні. Наче дух з печі. Видно як отам, над ліском, вершинами дерев котиться хвиля вітру. Разом з нею як марево напливає думка про дощ. Край неба з півночі поступово синіє.  Зривається вітер і закручує на дорозі вихор, піднімає пилюку та дрібненьке сміття. Вщухає . Стає тихо, тихо… Тільки видно як хмари підступають все ближче. Перші важкі краплі падають ще з ясного неба. Луп, луп по розжареній дорозі. Спраглий і збитий колесами ґрунт не здатний всмоктати дорогоцінної вологи. Відганяю нав’язливу думку, що може минути, пройти стороною. От уже видно як високо над головою вітер змішує і перекидає клуби хмар. Може хоч там є холод? Якщо є, то неодмінно піде дощ. Краплі з’являються знову. Хмари накочуються і затягують усе небо аж до обрію. Великими і темно-синіми клубками вони вже не пливуть а наче мчать і розчиняються у синяві. Колір вирівнявся. Стало майже темно. З цієї темряви  великим стрижнем виривається блискавка і розділяє небо на дві частини. Чути як поряд тріснуло і відразу вибух!  Ударила в дерево. Поодинокі каплі наганяються іншими і видно як розмита, темно-сива далечінь швидко наближає стіну дощу  усе ближче і ближче. Злива наступає майже миттєво. Ллє наче з відра. Декотрі листки та невеличкі гіллячки падають на землю. Їх несе. Картина у вікні розпливається.  Темно-зелене листя вишні неначе розслабилось і підкорюється стихії. Дощ б'є у широкі шибки ганку. Звук змінюється. Скло дзвенять від ударів граду. Частинки льоду, що впали на землю швидко розтають, на них зразу ж падають  інші. Поверхня  дещо біліє. Між травою білі краплі граду виглядають досить не звично і придають поверхні світлого кольору. Спалахи блискавки заставляють ці маленькі частинки граду світитися. Хвиля дощу то збільшує натиск то послаблюється. Каламутні потоки води несуть за собою по дорозі пісок, листя маленькі уламки гілляк та всіляке дрібне сміття. Бульки утворені краплями дощу пливуть за ними. Далі пливуть лише думки… Стихає… 

↬
 Також читайте:
Твір "Гроза" (2редакція) 

Фото "Музей космонавтики м.Житомир"

Музей космонавтики

Бюст С.П.Корольова

Ракети-носії розроблені С.П.Корольовим

Віршик про собачку "Песики малі"

Ці милі двоє цуценят зявилися  у дворі моїх друзів не випадково. Їх безмежна доброта і любов по відношенню до тварин, проявлялася у зверненні до них майже як до членів родини. Усякі їхні вчинки та пустощі тільки веселили їх не залежно від того, що малі бешкетники не натворили бо радість життя та втіха панує у цьму дворі завжди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тут цибаєм і гуляєм
Бо веселу вдачу маєм.
Хоч ми песики й малі
Цього світу - королі!

Для знайомства перший раз
ми обнюхаємо вас!
Помахаємо хвостом
Лиш за кісточку гуртом.

Можем руку полизати,
Та й за пальця покусати,
В ґанку тапкі ми вкрадем
І шкарпетки погризем.

Злючу квочку ми минаєм
Та ціпляток не чіпаєм.
Ще ми кицьку боїмось
Бо подряпає когось.

Народилися весною
ми пограємо з тобою.
Тільки знову принеси

По шматочоку ковбаси! 

моргаємо удвох

Увага! Кицька!

 

песикі і мама

Такі ми гарні!

 

Історії з життя :"Нагадав циганці цукор"

Рубрика: живі історії з життя Житомира.

 

Вулиця, що нині має назву "Небесної сотні" у Житомирі відома багатьма визначними пам'ятками. Одна з них – колоритно одягнені циганки, які чіпляються до перехожих із проханням дати копійчину чи дати сигарету тощо. Кінцева мета – погадати та виманити гроші. Роботу свою вони знають на «відмінно». Перехожих, стурбованих проблемами, вони бачать далеко. Якщо людина "повелася", то відчепитися від них часом важко. Але життя так влаштоване, тому що так влаштоване і не в тому справа хто є хто, а питання в тому: "як вийти із ситуації?". 

Було це давненько. Працював я неподалік на Житньому ринку. Якось нас відвідали дві досить молоді та симпатичні циганочки, які схоже, були не з місцевих. Пристали вони до моєї колеги по роботі. Та не мала особливого бажання спілкуватися з ними, але й не могла відв'язатися.

 Тут я вирішив допомогти і втрутився у розмову. Я запитав чи вони вміють гадати та запевнив їх, що теж вмію гадати по руці. Потім взяв одру з них за руку. Обидві вони були трохи збентежені, але все-таки слухати. Я почав розглядати руку водити пальцем по долоні, ніби великий експерт та потім підняв голову і прокоментував: 

- Ой, красуне, життя в тебе гірке!.. Та не хвилюйся, смерть у тебе буде солодка!.. Вантажівка тебе з цукром переїде!😜

Поки я тут гадав циганкам, тримав за руку та розглядав, подивитися на цей цирк підбігло ще декілька знайомих. Після резюме - усі дружно засміялися. 😂

Та панночки в довгих квітчастих шатах, схоже, гумору не зрозуміли, розвернулися і швидко пішли.

Розповідь "Чудо-плід на річці Терерів"

Такі чудні плоди було виявлено на узбережжі річки Тетерів недалеко від с. Дениші Житомирського району. Нагадує маленькі кавунчики :) На смак і запах не перевіряв як і не вивчав внутрішній вміст плодів. Не хотілося втручатися в природу. Наша [людська] діяльність і так має  великі наслідки для навколишнього середовища у плані забруднення, що в свою чергу ставить під загрозу існування екосистем. А тут ще й доморощені ботаніки з своїми дослідами :))) Таким чином подумалося, що нічого страшного не станеться якщо я не пошкоджу ці плоди адже не виключено, що рослина може виявитися рідкісною. Хто знає, хоча б назву - будь ласка коментуйте.

Житомирський коледж культури і мистецтв ім.Огієнка

Є будівлі, в яких завжди трохи більше тиші, ніж здається зовні.
Не тому, що там тихо — а тому, що там слухають.

Головний корпус стоїть стримано й впевнено. Його стіни бачили перші кроки на сцену, невпевнені етюди, перші акорди, які ще шукали свою мелодію.

Тут мистецтво не народжується гучно.
Воно визріває — повільно, через працю, через сумнів, через спроби.

І, можливо, саме тому ця будівля не просто частина міста.
Вона — місце, де Житомир вчиться звучати.

Фото "Житомир Пожежники"

Ця пожежна частина знаходитья по вулиці 1Травня. Важко судити про функціональність але радує око впорядкованістю. Лишається надіятись на краще.

Історії з життя: "Зажарена красуня"

У  м'ясному павільйоні Житнього ринку,  молодий продавець одягнутий  у білий спецодяг, усміхнено припорошував: 
 - Купуємо м'яско, свіженьке в роздріб по сорок п’ять, оптом сорок, з доставкою по п’ятдесят!
Симпатична панянка, що проходила уздовж ряду продавців, не зовсім зрозуміла у чому гумор, і всміхнена  запитала: 
-  То може ви ще й жарите? На що, у відповідь,  молодик провів по ній лукавим поглядом  з низу до верху і після паузи запитав:
- А кого, "жарити" треба? 
Колір її обличчя різко змінився.  Також вона різко розвернулася і пішла.
 - Купуємо м'яско..., свіженьке в роздріб по сорок п’ять, оптом сорок, з доставкою додому п’ятдесят! - продовжував молодик... :)))

Фото пташка "Вдале полювання"

Фото "Одуд"

Цю парочку одудів вдалося "застукати" на побаченні досить давно. Файл навіть підготовив до публікації а чомусь не зробив цього. Як бачите гарненькі, хоча й трішки налякані моєю присутністю. Думали мабуть: "І чого він отут лазить і.... що він нам заважає грітися на сонечку та загравати" :)
 Підпустили досить близько. Прада оптику прийшлося використати майже по максимуму, щоб розгледіти коханців поближче.
Правда гарненькі пташечки?

Вірш "Селянський ранок"

 

Сонце і ранок
Разом - світанок
Тихо дозріє
Весняна земля.
Полем і лугом
Дядько із плугом
ходить і оре...
а з ним хожу я...

Фото "Весна у лісі"

 Очікуємо розвиток лісу.

Фото "Нічний Житомир"

Фотографіями нічного Житомира уже здивувати важко але все ж...
У даному випадку Площа Соборна

Вірш "Запам'ятайте"

Запам'ятайте мене світлою!
Без смутку. Без жалю.
В житті була я ледь помітною
Та віднайшла долю свою..

Запам'ятайте мене ніжною!
Хоча кохання не знайшла...
Була святою, була грішною,
Та, як усі, до цілі йшла!

Запам'ятайте мене вірною!
Не іншим, лиш собі самій.
Я не змогла бути покірною..
Душа і розум у двобій.

Запам'ятайте мене кращою,
Ніж я була, хоч мала бути...
Я йду до Вас, Святіі пращури,
Без сліз і в серці без отрути!

Розповідь "Жесть під одіялом"

Втомлені після роботи в городі і по домашньому господарству, чоловік з дружиною нарешті після важкого літнього дня, пізно ввечері, вклалися в ліжко ...

Чоловік до дружини "мурчав", приставав а вона все фиркає:

  - Відчепись!

Він пестив її як умів, виявляв всю наполегливість і чарівність ...
  І ось після довгих зусиль ... вона начебто вже згодна ....
    Тільки-но він хотів закинути ногу ... а вона як схопиться ..:
 
  - Ой !!!  

    - Що сталось?!!

      - Борщ забула в холодильник поставити !!!

  - ???!!!

Вірш "Я одна без любові"

Любов останній раз зітхнула,
Притихла, наче не було.
Я в ніжні очі зазирнула
Життя в них так і не прийшло...

Чому ж моя любов померла?
Чому не вижила вона?
В її очах блакить завмерла...
Сльоза остання і сумна.

Як відродити тебе, люба???
Не залишай мене одну.
Без тебе лиш журба і смута...
Без тебе, мила, й я помру...

Стих "Письмо"

Привет, пишу тебе письмо,
А за окошком ветер воет.
Нет звезд, на улице темно
Деревья с ветром буйным спорят.
Ты спишь давно, вокруг тебя
Твои друзья уснули тоже,
И в сны твои придет любя
Она, красивей и моложе.
Ты с той, другой, уйти готов
Во сне в неведомые дали,
И с миллионом сладких снов
Со мной сон выберешь едва ли.
Мы просто встретились с тобой
На перекрестке жизни поздно,
И каждый со своей судьбой,
Мы жили разно, жили розно.
Ну что поделаешь, судьба.
Судьба страдать, искать и верить,
Что я не буду никогда
Чужое счастье взглядом мерить.
Привет! Прости меня за то,
Что очень откровенной стала,
Но для тебя я ведь никто,
А я так, милый, жить устала.
Закрой глаза мои своей рукою....
С тобой побуду я еще немного,
Печали слезы от прохожих скрою
И выйду одиноко на дорогу.
Уйду, чтобы меня никто не видел,
Чтобы следы мои размыли,
Обидной фразой кто то не обидел
И чтобы все здесь обо мне забыли..........

Стих "КОШКА"

Не верь мне, милый,
Я всего лишь кошка.
Согреюсь на коленях на твоих,
И как всегда, в открытое окошко
Уйду неслышно. Снова день утих.
Я кошка та, которая гуляет
Одна средь всех,
Моей души никто не понимает,
Быть может это счастье, может грех.
Грустить не надо, милый, я не стою,
Чтоб кто то тосковал по мне.
Я кошка. И со мною нет покоя.
Смотри. И снова тень моя в окне...

Стих "История одной души"

Осенний сад, промокшая скамейка,
И листья подметает не спеша
Усталый дворник в ветхой телогрейке,
А под скамейкой съежилась душа.
Да, да. Душа, обычная, вот только
Промокла и от холода дрожит,
И вспоминает, как хозяин колко,
Сказал: ,, Душа, ты мне мешаешь жить.
Болишь по каждой убиенной мошке,
Сжимаешься от плача малыша,
Мой завтрак отдаешь бездомной кошке,
 Я больше не могу с тобой, душа.
Мои глаза давно устали плакать,
Прошу тебя, как друга, уходи."
Она ушла в сентябрьскую слякоть,
И с нею вместе плакали дожди.
Блуждала долго, мокрыми дворами,
Заглядывала в окна и глаза.
Над нею осень хлопала ветрами,
И вслух с судьбою спорила гроза.
Осенний сад. Промокшая скамейка.
И листья снова падают шурша,
Работу кончил дворник в телогрейке,
А под скамейкой умерла душа.....

 

    Мария Фурманская 

Новый автор Елена Войналович

Скорым временем любителей поэзии, порадует своми творениями новый автор Елена Войналович.
Что могу сказать о стихах из беглого знакомства?  Содержательны и пропитаны романтизмом, хороший стиль написания и рифма. Елена пока нигде не публиковала своих произведений и будем надеяться, что ее публикации найдут отзывы в сердцах читателей и на страницах блога. С нетерпение ждем.
Житомир, покажи свои таланты!

Стих "Елена и любовь"

Есть власть и имя есть у плена
Есть страсть - зовут её Елена.
В ней есть любовь - закопана, зарыта
Любовь - предательством убита.

За красотой, сверкающим кинжалом
Есть скорпион! Он с ядовитым жалом!
Есть женщина которую спешат добиться
И есть душа - которая томится...

Она всё мечется и жизнь её сражение.
А счастья нет. Лишь есть одно движенье.
В ней есть родник - любовь там чуть сочится.
Ах, как ей хочется бездумно к небу взвиться

И теплым гейзером вновь под ноги ложиться
Любимому, которому лишь без её не спится.
И слушать шёпот: ...все мои мечты
Есть только ты, до смерти только ты!...