У глибині століть починається історія Житомира. Більше 11 віків стоїть Житомир над високими берегами Кам'янки та Тетерева. Сьогодні, заглядаючи в глибину віків, багатьох цікавить питання: що свідчить про народження міста; хто дав йому назву; як пройшли перші віки його історичного минулого; як склалася його доля далі?
Проблеми не прості, вони найважчі і разом найцікавіші в біографії кожного міста. Особливо того, чия історія своїм корінням сягає у сиву давнину. Саме до таких відноситься наш Житомир. З приводу його походження існує багато різних догадок, припущень, гіпотез. Не всі вони достовірні, не всі відповідають історичній дійсності.
Житомир не виник на порожньому місці. На основі проведених досліджень можна констатувати, що територія Житомирщини була заселена протягом усіх етапів розвитку людства. Починаючи з кам'яного віку, вона зберігає пам'ятки всіх хронологічних періодів і багатьох археологічних культур.
Почнемо з найдавнішого, нам відомого. В довідниках, енциклопедіях обов'язково є відомості про Житомирську ранньопалеолітичну стоянку, відкриту у 1958 році тодішнім директором ЖОКМ В.О. Місяцем у с. Городище черняхівського району (15 км. від Житомира). На високому пагорбі лівого берега р. Сливолужки, археологом знайдено багато примітивних знарядь праці, виготовлених із кременю, якими первісна людина здобувала собі мисливством та рибальством засоби для проживання. Як показує аналіз знайдених матеріалів, їх можна датувати 100 тис. років тому. Сучасницями її є стоянки Амвросіївка на Донбасі, Лука-Врублівецька на Хмельниччині. Ґрунтовно дослідженою пам'яткою пізнього палеоліту є радомишльське поселення (близько 30 тис. років тому). Виявлено шість невеликих наземних наметоподібних жител первісних мисливців, а біля них скупчення кісток мамонта, північного оленя, дикого коня та розщеплених кременів. Також пізньопалеолітичні поселення (близько 15 тис. років тому) були виявлені поблизу Овруцького і Романівського районів.
На території Житомирщини відомо понад 40 неолітичних поселень (6-3 тис. до н.е.) у Бердичівському, Ємільчинському, Житомирському, Коростенському, Овручському та Олевському районах. Безпосередньо в околицях Житомира, поблизу с.Тетерівка виявлено найбільш давнє неолітичне поселення.
В добу міді (енеоліт 3-2 тис.до н.є.) Житомирщину населяли племена пізньотрипільської культури. Їхні поселення складалися з глинобитних будівель, розташованих по колу. З 50 відомих досліджувалися поселення в с. Городське Коростишівського району, с. Паволочі Попільнянського р-ну, с. Райки Бердичівського р-ну с. Троянів Житоимирського р-ну а також у Житомирі.
Найбільш масовими знахідками на поселеннях є фрагменти керамічного посуду, а також було багато знайдено глиняних антропоморфних статуеток, які схематично зображають постать жінки. Традиції їх культури мали вплив на розвиток місцевого населення в наступний період.
В Житомирі на території Гідропарку у 1924 р. житомирським археологом С.С.Гамченком був виявлений курганний могильник Бронзового віку (2-1 тис. до н.е.). Також в іших районах Житомирської області.
Поширення заліза в Подніпров'ї збіглося з появою тут у 7 столітті до нашої ери кочових племен скіфів. Територія Житомирщини була північно-західною околицею скіфського об'єднання. В Андрушівському, Бердичівському, Житомирському та Любарському районах виявлено до 15 городищ, поселень та могильників скіфського часу. Одне з них у північній частині міста на Соколовій горі. Тут жили осілі землеробсько - скотарські скіфські племена.
Перші століття нашої ери ознаменовані появою на історичній арені слов'янських племен. У 2 - 6 ст. н.е. слов'янські племена вже заселяють всю територію Житомирської області. Вони входили до Антського племінного об'єднання східних словен.
Своєрідною енциклопедією Давньої Русі, від найдавніших часів до кінця 13 ст., є "Літопис Руський" за Іпатським списком. Згідно з його твердженням, східні слов'яни почали розселятися на українських просторах із кінця 5 століття. Це був тривалий процес, який завершився лише в 9 столітті. Автор "Повісті минулих літ" відтворив картину того розселення так: "слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші -древлянами, бо осіли в лісах". Матеріальним покажчиком древлянських племен і є, поширена в нашій області, корчацька культура. В околицях Житомира її поселення розміщувалися цілими "гніздами".
Поступово древлянський союз племен, як і інші східнослов'янські союзи, у 8 ст. переростає в утворення більш високого соціально-політичного рівня — племінне князівство. Проіснували такі князівства протягом століття з часу виникнення Давньоруської держави. Лише князю Володимиру Великому вдалося у 80-х рр. 10 ст. зламати владу племінних князівств й остаточно приєднати їх землі до складу Київської Русі.
Головним містом древлянського союзу племен був Іскоростень (нині Коростень). На цей час місто було важкодоступною фортецею. Тут мешкали мужні і волелюбні люди, які тривалий час вели боротьбу з Києвом за свою незалежність. Один з таких конфліктів описаний у "ПМЛ" під датою 945 р. Після зруйнування Іскоростеня центром древлянської землі став Вручий (нині Овруч).
З 946р. древлянська земля, а з нею і Житомир, остаточно ввійшла до складу Київської Русі. За її часів Житомир не був значним містом, не лежав на князівських шляхах, якими ходили на полюддя, - мабуть тому немає згадки про нього в давніх літописах. Та згодом, за Литовської доби Житомир входить вже до 15 найбільших міст воєводства Та про це пізніше.
Отже, територія навколо Житомира була густо заселена людьми протягом довгого часу. Тут були всі передумови для появи сильно укріпленого міського поселення: м'який клімат, багата природа - річки багаті на рибу, ліси щедрі на звірину. Особливо принадливим виявилося міжріччя Тетерева та Кам'янки, район так званої Замкової гори.
Замкова гора - історичний центр міста, звідки воно почало свій розвиток. Саме час появи тут укріпленого поселення і є відправною точкою виникнення Житомира як міста.
Щодо походження міста, дати його виникнення існує кілька гіпотез. Найпопулярніші дві: 1) деякі історики та дослідники, серед них і відомий чеський учений і славіст Павел Йосип Шафарик доводили, що городище Житомир виникло як центр древлянського племені житичів. Назва міста -мир житичів,- як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, походить, як вважають від важливої в цьому краї культури -жито, що культивувалося тут з давніх часів. 2) дуже популярним є пояснення походження назви міста від імені руського дружинника Житомира. Цю подію відносять до 884 р. Ця легенда фігурує в працях багатьох дослідників житомирської старовини, саме вона стала точкою для відліку віку міста.
Що ж являло собою найдавніше городище на Замковій горі? Центром цього городища являвся замок - фортеця. З трьох сторін його укріплення захищали річки Кам'янка, Рудавка та Тетерів, що протікають в глибоких каньйонах, а з четвертого — штучний земляний вал. Вал був додатково зміцнений частоколом.
За Хрестовоздвиженською церквою, в кінці вулиці Замкова власне і починається територія, де колись стояв Житомирський замок, нині на цьому місті височить будинок державного архіву. Житомирський замок мав форму неправильного шестикутника, в усі часи будувався з соснових колод, через що йому постійно загрожували пожежі. Відомо декілька таких лих, коли замок згоряв до тла, але знову відбудовувався. Останній раз він згорів в 1802 році і після того на його місці були посаджені дерева і розбито парк, що називався Звягінцевка.
Оборонні укріплення до наших днів не збереглися. Під час розвідкових археологічних розкопок, які проводились на Замковій горі обласним краєзнавчим музеєм в 1982 — 1983 рр. в західній частині гори виявлені згорілі дерев'яні колоди, які входили в конструкцію оборонних валів, або ж були деталями частоколу. Замкова гора в усі часи була густо забудована житловими та адміністративними спорудами. Це значною мірою знищило залишки древнього поселення.
Найчисельнішою категорією знахідок, як правило, є уламки керамічного посуду. А на початковому етапі зародження міста, в 9 - 10 віках, іще побутував ліпний посуд. Його виготовляли домогосподарки вручну, без допомоги гончарного круга. І саме знахідки цієї ліпної товстостінної кераміки виготовленої із глини темно-сірого кольору зі значними домішками кварцу й засвідчують про зародження нашого міста наприкінці 9 ст. Хронологічно це не суперечить легенді про дружинника Житомира. Навколо замку поступово виростав древній "град". Розміщувався він у межах теперішніх вулиць Рильської, Басейної, Соборної площі. Сьогодні городище — Замкова гора - історико-археологічна пам'ятка.
Яким же було призначення Житомирського замку? Замкова гора надзвичайно вигідне в оборонному відношенні місце. Воно є найбільш підвищеною територією серед навколишньої місцевості. Оточена глибокими ярами, скелястими обривами, насипаним валом кріпленим частоколом, поселення на горі перетворилося на важко доступну фортецю. Очевидно, Житомир в той час мав статус військово-феодальної фортеці, як місце схованки й захисту населення від ворогів.
В околицях Житомира відомо ще кілька городищ: Зарічанське, Станишівське, Соколова гора. Усі датуються 12 - 13 ст. їх можна вважати дочірніми від городища на Замковій горі. Усі разом вони складають єдиний комплекс поселень, були своєрідним оборонним рубежем Житомирського замку. Доречі, сучасна Мальованка була колись місцем поховання стародавніх жителів Житомира. Розкопки курганів тут проводили ще в 19 ст. Антонович та Гамченко. Сучасний аналіз знайдених матеріалів дозволяє зробити висновок, що могильник виник наприкінці 9 ст., тобто одночасно з фортецею на Замковій горі і проіснував до часів монголо-татарської навали.
Звернемося іще до однієї з таємниць древностей Житомира - до загадок підземних горизонтів його історії. До цих пір науковці точно не знають: коли і для чого робили підземні ходи. На території Житомирщини підземні ходи, збереглись і дотепер в багатьох містах та селах, і часто нагадують про себе несподіваними провалами: в Житомирі, Бердичеві, Коростишеві. Чуднові, Кодні, Левкові, Ліщині, Гордіївці. П'ятці, Корнині.
Житомирським підземним ходам присвячено багато легенд. В різні часи окремі з них досліджувалися. Так, за свідченням В. Антоновича, в Житомирі, на Замковій горі підземні галереї розташовувалися в три яруси, нижній з них залягав на глибину 12 метрів і проходять вони практично під усім районом древнього міста. Численні провалля підземель траплялися на Соборному майдані, вулицях Черняхівського, Любарській, Старовільській. Деякі науковці вважають, що підземні галереї були частиною оборонних споруд замку для схованки від ворога, або потаємного виходу з міста під час облоги. Підземелля мали ніші для переховування та пастки для непрошених "гостей". Також підземелля використовували для господарських потреб, для зберігання харчових припасів.
Основним господарським заняттям древнього населення Житомира часів Київської Русі було землеробство, домашнє тваринництво, мисливство, бджільництво, риболовство. Серед злаків культивувалися: жито, ячмінь, просо, згодом пшениця. Полювали на турів, зубрів, лосів, а також тварин із цінним хутром. Знали древляни залізоробне, деревообробне ремесла, гончарну справу. Розвинутим було і ювелірне ремесло. Підтвердженням того є знайдені археологами на Райковецькому та Колодяжинському городищах, поблизу сіл Збранки, Великої Хайчи Овруцького р-ну, Кам'яного Броду Коростишівського р- ну та інших - залишки залізоплавильних горнів, численні землеробські та ремісничі знаряддя праці, величезна кількість побутових речей, предмети військового спорядження, залишки ювелірних майстерень, кам'яних формочок для виливки прикрас, а також скарби срібних прикрас — засвідчують високий рівень розвитку господарства, культури та військової справи на нашій території вже у 10 - 13 ст.
У 1240 р. Житомир як і інші міста Київської держави, зазнав нападу золотоординських ханів. Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами ознаменувало собою трагічний кінець Київського періоду історії України. Руські землі і в їх складі територія сучасної Житомирщини, потрапила у васальну залежність від золотоординських ханів. Жителів захоплених земель монголо-татари примушували сплачувати важку данину. Данину збирали сріблом, воском, хутром, медом, а також "живим" товаром. Житомир часто потерпав від набігів татар, які були справжнім лихом для України протягом п'яти століть. Ще не раз за свою історію Житомир лежав у руїнах і знову поставав із попелу.
Після падіння Київської Русі її центр перемістився на Захід у Галицько-Волинське князівство. Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею.
Володарювання Золотої Орди не було тривалим. Воно поступово слабшало від нескінченних внутрішніх чвар, і завойовники не могли безпосередньо управляти українськими землями. Цим негайно скористалися сусіди. Серед перших були литовці.
В кінці 13 - початку 14 ст. руські землі поступово завойовують литовські феодали. В 1362 р. литовське військо на чолі з князем Ольгердом підкорило всю Київщину, в тому числі й Житомир. У зв'язку з цими подіями у писемних джерелах під 1362 р. уперше згадується і Житомир. За іншою версією цю подію відносять до 1392 р. Одночасно з Київщиною Литва підкорила собі і більшу частину Галицько-Волинського князівства.
Таким чином уся територія сучасної Житомирщини опинилася під владою Великого князівства Литовського. В той час землі сучасної Житомирщини входили: східні до Київського князівства, а західні до Волинського. Литовське завоювання було меншим злом порівняно з татаро-монгольським загарбанням руських земель. Литовські князі ставилися прихильно до всього українського.
Литовці в культурному відношенні стояли на нижчому рівні порівняно з українцями, тому не стали руйнувати старе і започатковувати нове, залишивши Україні її віру, церковні й цивільні закони. У державі Гедиміновичів руська (українсько-білоруська) мова стала державною, литовські феодали почали засвоювати релігію і культуру завойованого народу, а переможена феодальна верхівка займала високі посади. В цей же час було створено й перші адміністративно-територіальні одиниці — повіти, зокрема, на території сучасної Житомирщини - Житомирський і Овруцький. Управління в них здійснювали намісники, старости призначалися князем.
Після Кревської унії (1385 р.) почалася поступова інкорпорація Литовської держави до складу Польського королівства. Хоча Велике князівство Литовське продовжувало існувати як незалежна держава, однак на її землях запроваджувалися деякі елементи польського державного устрою й законодавства. Так, у 1471 р. було ліквідовано Київське князівство і перетворене на звичайну провінцію — Київське воєводство, яке поділялося на Київський, Овруцький, Житомирський повіти та інші. Повіти у свою чергу ділилися на волості. На чолі волостей стояли старости. Житомир став центром повіту.
Неухильно й прискорено йшов процес збагачення шляхти та її прав і водночас зникнення вільних селян та зубожіння всього українського селянства, їх життя ставало все важчим. Русичі не знали кріпацтва, залежні від феодала селяни мали право вільно пересуватися по країні. У 15 ст. поступово склалася фільваркова система сільського господарства, за якою панська земля оброблялася руками залежних селян, а хліб вироблявся на продаж. Як наслідок, почала зростати панщина. Із зростанням чисельності ремісників у 15 ст. в містах виникли цехи.
Найбільш інтенсивно розвивалися ремесла у містах, які дістали Магдебурзьке право. (Магдебурзьке право — середньовічне міське право, як виникло в 13 ст. в м. Магдебурзі). Житомир у той час прирівнювався до 15 найважливіших міст України, отож одним із перших на Київській землі отримав Магдебурзьке право у 1444 р. і створив власні органи самоврядування — магістрат, який регулював основні сторони політичного, економічного життя у місті. Але на Україні це право мало обмежений характер. Тоді ж затверджено й перший герб Житомира - брама фортеці з трьома вежами на блакитному тлі.
Як бачимо замок - фортеця продовжував відігравати важливу роль у "біографії" міста. В той час він залишався центром і найбільшою спорудою у мсті. У 40-х рр. 16 ст. замок значно змінив свій вигляд. Багато зусиль доклав до його перебудови місцевий зодчий Семен Бабинський. Це перший відомий нам Житомирський архітектор. Замок був добре укріплений. А біля стін Житомирського замку зростало місто. Поряд із замком знаходився торг. Блище до центру міста розміщувалися будинки знаті, купців, садиби ремісників, а біднота тулилася в неукріпленому передмісті.
Середина 16 ст., як стверджує історик Павло Клепатський, була часом розквіту міста, яке вело активну торгівлю з багатьма містами Литви та Польщі. Населення Житомира жило з хліборобства, мисливства, торгівлі та ремесел. Тут налічувалось чимало ковалів, слюсарів, гончарів, що об'єднувалися у цехи. З кінця 16 ст. у Житомирі систематично почали збиратися традиційні ярмарки, які проходили щороку. Місто поступово зростає й розбудовується. Люстрація 1545 р. зафіксувала 49 будинків осілих міщан, 109 неосілих, 11 будинків стрільців і замкових слуг. Замок мав 9 державних сіл. Отже, в цей час землі нашого краю були тягнуті в загальноєвропейські економічні процеси.
Литовська доба закінчилася з прийняттям у 1569 р. Люблінської унії, за якою Литва остаточно об'єдналася з Польщею в одну державу – Річ Посполиту. Територія сучасної Житомирської області у складі Волинського та Київського воєводств потрапила під владу шляхетської Польщі. Економічна й політична ситуація на Україні різко змінилася. Незабаром поряд із володіннями литовських та українських магнатів, на Житомирщині з'явилися маєтності польських магнатів. Правове становище Житомирщини визначалося польським державним законодавством. Населення цих земель відразу відчуло зростання кріпосницького гніту, супроводжуваного наступом католицизму й колонізацією.
Зростає феодальне землеволодіння. Найбільше магнатів було на Волині. Вони служили фінансовою базою в державі й у них була велика влада, якою вони часто зловживали. До того ж вони мали власне військо. Процвітало беззаконня на місцях. Швидко зростають великі магнатські господарства - фільварки, панська земля оброблялася руками кріпаків, а хліб вироблявся на продаж, ставав товаром. В результаті чого посилюється кріпосне право, зростає панщина.
Податки й повинності постійно зростали. Соціальний гніт доповнювався національно — релігійними утисками, особливо після Брестської церковної унії (1596 р.). Посилюється релігійна нетерпимість, дискримінація. Польський уряд (шляхта) насаджувала католицизм, проводила політику полонізації, прагнучи викорінити українську культуру. Для некатоликів уводилися обмеження в торгівлі, утруднювався доступ у цехи. Використовуючи єзуїтів, польський уряд заснував католицькі монастирі, костьоли, відкрив єзуїтські школи. Заможні українці все частіше віддають своїх дітей у ці, до речі, одні з найкращих в той час навчальні заклади. Українська еліта поступово переходить у католицизм. Польський уряд стимулює їх роздачею земель. Занепадає православ'я. Над українцями постала загроза асиміляції (втрати народних ознак: країни, мови, віри). Загострюються відносини між поляками й українцями.
Як відомо, „насилля породжує насилля". Польський уряд, зокрема магнати на місцях почали широко використовувати насилля, і у відповідь на різке посилення соціального й національного гніту народні маси піднялися на боротьбу, яка проявлялася в різних формах: в поданні скарг та петицій королю, у відмовленні виконати повинності, у підпалах поміщицьких маєтностей, вбивстві окремих феодалів, збройні повстання, у втечах поодинці, групами й цілими селами. Тікали, як правило, на південь в безлюдні, дикі степи, приєднуючись до козаків.
Основною силою опору шляхетсько - католицькій асиміляції стало козацтво. Козацька ера - це героїчний етап в житті українського народу, що викликає велику зацікавленість сучасних політиків, митців і „простих смертних", бо національно - культурне відродження наших днів великою мірою живиться традиціями півлисячолітньої давності. В умовах, коли більшість українських феодалів охоче полонізувалася, козацтво стало на чолі боротьби за збереження культурної, релігійної та психічної ідентичності народу (боротьби за звичаї предків).
В кінці 16 ст. Розгорнувся великий козацько - селянський рух, що охопив простори від Дніпра по Волинь і Поділля. Ці перші селянсько — козацькі війни відкрили період тривалого козацько — польського протистояння, вершиною якого стала визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, а заключним акордом - „Коліївщина" 1768р.
Першими великими виступами, які охопили значну частину Правобережної України і докотилися і до Житомирщини були повстання 1591 - 1596 рр,, в яких житомиряни взяли активну участь. Під час повстання під проводом Кшиштофа Косинського (1591 - 1593) повстанці громили маєтки магнатів і шляхти, чинили розправу над панами, їхніми прислужниками. В 1593 р. В бою під містечком П'ятки (нині село Чуднівського р-ну) повстанці зазнали поразки. Наступним великим повстанням(І594 — 1596 рр.) став виступ козаків, селян і міщан, яке очолив ватажок нереєстрових козаків Северин Наливайко. Значною мірою це повстання пов'язане з територією сучасної Житомирщини, зокрема його перший період. Повстанці діяли в Овручі, Житомирі, Звягелі, Коростишеві, Брусилові, Паволочі та ін. Але і це повстання закінчилося поразкою. Деякі археологічні та документальні „свідки" подій цих двох повстань знаходяться у фонді ЖОКМ.
Також житомиряни взяли активну участь у національно - визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. Деякі вчені вважають, що у війську Хмельницького було 4 полки, які носили назву населених пунктів нашого краю: Житомирський, Овруцький, Паволоцький, Звягельський. Відразу ж після початку Визвольної війни бойові дії поширилися і на територію сучасної Житомирщини.
Вже влітку 1648 р. Повстання спалахнуло в місті та його околицях. Житомиряни разом з козацькими полками Максима Кривоноса билися за місто з загоном полонізованого Яреми Вишневецького. Деякі дослідники називають ще одну подію пов'язану з Житомиром - в 1651 р. на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна вщент розбили 17 — тисячну армію польського князя Четвертинського. (Одна з версій назви району Богунія - на честь Івана Богуна.).
Визвольна війна йшла з перемінним успіхом. Кілька разів за ці роки територія сучасної Житомирщини знову потрапляла під владу польської шляхти. Але у результаті перемог козацько-селянської армії, на території нашого краю було ліквідоване велике і середнє землеволодіння польських феодалів, католицької церкви, королівських маєтків та кріпацтво. Основна маса земель вигнаних феодалів перейшла до складу Війська Запорозького, які почали роздавати землю покозаченим селянам. Про це говорить той факт, що більше ніж 100 сіл Житомирщини були засновані, чи вперше згадуються в середині та другій половині 17 ст.
Визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького -це зоряний час України. Вперше перед усім світом український народ заявив про себе як окремий народ і заявив про своє право на існування і своє право на визнання. В ході війни український народ створив свою державу зі своїм адміністративно - територіальним устроєм, армією, самоврядуванням. Всю територію України, звільнену від польського панування, було поділено на козацькі полки, а в межах полків - на сотні.
Ряд полків знаходився і на території сучасної Житомирщини: Звягельський, Любарівський, Миропільський, Овруцький, Паволоцький. Деякі дослідники вказують на існування ще й Житомирського полку. Але чітких меж між полками в той час не було. Полкові межі постійно змінювались в залежності від військово -політичної ситуації. Після укладання рівноправного союзу між Україною та Росією територія Житомирщини, що перебувала у складі Козацької держави, підпорядковувалася Паволоцькому, Київському та Білоцерківському полкам, а Житомир став сотенним містом.
60 - 80 рр. 17 ст. - то сумні часи Руїни, коли Річ Посполита, Росія та інші держави вели боротьбу за Україну. На жаль, Україну було розділено, затоптані ростки української державності, які так викохували Богдан Хмельницький та його побратими.
Події в Україні, періоду Визвольної війни та Руїни, пов'язані з діяльністю наших земляків Івана Виговського та Івана Самойловича. Так. Гетьманом України з 1657 по 1659 рр. був Іван Остапович Виговський, який народився в с. Вигів Овруцького повіту (тепер Корост енського р - ну) в родині дрібного українського шляхтича. Виговський був одним із найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків. Він отримав гарну освіту у Києво — Могилянській академії, знав багато мов. Перебував на польській державній службі, а потім у польському війську. За однією з версій, Виговський був взятий в полон турками, звідти його викупив Б. Хмельницький, зробивши його за високу освіченість, генеральним писарем свого уряду. Він був на цій посаді 9 років, а після смерті Хмельницького став гетьманом. Ідеалом для Виговського була аристократична республіка на зразок Польщі і він намагався покращити відносини з Польщею. Особливо, у 1568 р., зважаючи на наступ Московського царату на права України, Виговський укладає з польським урядом Гадяцьку угоду, за якою українські землі під назвою „Руське князівство" мали увійти до складу Речі Посполитої на правах третього рівноправного члена. Проте, документ так і лишився лише теоретичним. Також цікавим для нас є те, що автором цього важливого документа є теж наш земляк Юрій Немирич. Походив він із старовинного шляхетського роду, відомого уже наприкінці 14 ст. Він був одним із найкрупніших магнатів. Йому належало 4807 дворів. Його родове помістя -містечко Черняків. Він був за свідченнями сучасників, найосвіченішою людиною Європи, навчався у кращих вузах Європи. Таке значне багатство у поєднанні з блискучою освітою і природними талантами давало можливість шляхтичу в умовах тодішньої Польщі грати суттєву роль в політичному житті держави. Спочатку, у часи Визвольного повстання, Юрій Немирич очолював польське шляхетське ополчення проти повсталих козаків і селян у своєму помісті Горошки (тепер смт. Володарськ - Волинський). В 1656 р. Ю. Немирич приймає православну віру і переходить на сторону Б. Хмельницького.
В 1667 р. поляки та росіяни підписали "Андрусівський мир", за яким Козацька Україна ділилася навпіл: поляки визнавали суверенітет царя над Лівобережжям, а росіяни давали згоду на повернення поляків на Правобережжя. До Росії відійшов Київ і частина Київського воєводства. Ініша частина Київського воєводства залишилася без свого центру. З 1668 р. головним містом Київського воєводства став Житомир, одночасно залишаючись повітовим містом двох повітів — Київського і Житомирського, Сюди було перенесено адміністративні та судові установи, тут відбувались найважливіші в краї суспільно - політичні події. Це була дуже важлива подія в історії нашого міста. Ця обставина відіграла вирішальну роль у подальшому прискореному розвитку міста,
Далі були спроби об'єднати Україну. Гетьманом Лівобережної України в 1672 - 1687 рр. був Іван Самойлович. Він народився в містечку Ходорків (сьогодні Попільнянського р -ну) в сім'ї священика. Отримав добру освіту у Києво - Могилянській академії. Пройшов великий службовий шлях в козацькому війську, на деякий час, в 1674 р. Самойловичу вдалося об'єднати Україну. Але новим ударом по його надіях стало підписання у 1686 р. "Вічного миру" між поляками та росіянами. За ним Київ і землі війська . Запорозького переходили під постійний суверенітет царя. Починаючи з періоду Руїни Україна протягом майже 300 років залишалася розділеною. Взагалі Україну поділили між собою Польща, Росія, Угорщина, Молдавія та Туреччина.
Згубним для українського народу наслідком Руїни виявилася величезна економічна розруха, значні людські жертви братовбивчої війни, а передусім -розкол України по Дніпру та поступова втрата державності, завойованої в ході Визвольної війни.
В ці роки на Правобережжі не стихає визвольний рух. В кінці 17 — на початку 18 ст. становище на Україні погіршилося. На Лівобережжі зростає тиск російського самодержавства, а на Правобережжі, в тому числі і в нашому краї, - польських магнатів і шляхти. Тут знову зростає феодальний гніт та панщина. Посилюється й національно - релігійне гноблення. Тяжке становище народних мас, феодальний визиск призвели до загострення класової і національпо - визвольної боротьби.
Наш край перебував у вирі значного виступу народних мас 18 ст. — гайдамацького руху. Найбільшого розмаху гайдамацький рух набирає в середині 18 ст., що увійшло в історичні аннали під назвою Коліївщина, коли повсталі під керівництвом М. Залізняка та 1 Г'онти за короткий проміжок часу (червень - травень) визволили значну територію Правобережної України, в тому числі і територію сучасної Житомирської області. Проте, спільними діями польської та російської армій Коліївщина була розгромлена , а її ватажки скарані. Житомирщина стала місцем трагічного фіналу визвольних змагань українського народу — Коліївщини. У 1768 - 1772 рр. у с. Кодня (Житомирський р -н) працювала польська військова судова комісія. Тут загинуло від страшних тортур майже 3 тис. українців. Як вічна пам'ять про страшні події, є прислів'я - прокляття: "Бодай тебе лиха Кодня не минула!"
Але традиції державотворення та визвольних змагань продовжували жити і серед наступних поколінь українців.
Протягом 18 ст. Житомир вже остаточно вирвався із тісних напівзруйнованих стін дерев'яного замку і розбігся вузенькими вуличками. Уявлення про те яким був Житомир 18 ст. дає старовинна карта 1771 р. Місто обіймало три пагорби: Петровський, Замковий та Охрімовий. Територія міста тоді становила бл. 120 га у межах нинішніх вулиць Короленка, Ольжича, Московської, Пушкінської. Забудоване переважно невеликими одноповерховими дерев'яними та цегляними будиночками. У 1782 р. вже було більше ЗО вулиць.
Після трьох поділів Польщі (1772 - 1793 - 1795) Правобережну Україну було возєднано з Лівобережною в межах Російської імперії. Нова влада, насамперед взялася за створення власного адміністративно -територіального устрою за загальноросійським зразком. Поділ на воєводства був ліквідований. Натомість встановлювалися намісництва. А пізніше замість намісництв утворено губернії. Територія сучасної Житомирщини знов ж таки входила частково до Волинської губернії (більша частина) та до Київської губернії.
У квітні 1793 р. було створено Ізяславську губернію пізніше перейменовану у Волинську. Головним містом губернії визначено Звягель (нині Новоград — Волинський). Оскільки містечко не мало належної кількості будинків для адміністрації, то губернський уряд тимчасово, а через 10 років остаточно розмістився у Житомирі. Отже, у 1804 р. Житомир став столицею величезної Волинської губернії з населенням майже 4 млн. чол. і територією понад 70 тис. кв. км. Волинській губернії належали території теперішньої Волинської, Рівненської, більшої частини Житомирської та частини Хмельницької й Тернопільської областей. Межі губернії залишалися майже незмінними до 1921 р.
Важко у це повірити, але на місці нинішнього Соборного майдану наприкінці 18 ст. було пасовисько, а за якихось 300 метрів приміське село російських старовірів - пилипонів, що мешкали у дерев'яних будиночках. Тепер на його місці найулюбленіша вулиця житомирян - Михайлівська. Раніше вона називалася Пилипонівською, аж доки у 1856 р. купець Михайло Хаботін не побудував тут власним коштом церкву в ім'я св. архистратига Михаїла, яка й дала нову назву вулиці.
Усе 19 ст. стає для міста часом невпинного зростання, розвитку, зміцнення його позицій, як важливого регіонального, адміністративного і культурного центру краю. Центр міста забудовусться спорудами загальноміського призначення: зал дворянського зібрання, будинок магістрату, будинок губернатора, губернська поштова контора, школи тощо, У 1808 р. у Житомирі було: 1014 будинків, 3 церкви, Ікостьол, 2 кляштори, 5шкіл, 103 лавки, 37 винокурень. Населення міста між 1798 та 1825 рр. збільшилося з 5419 до 13 тис. чол.
На початку 19 ст. почали діяти освітянські і культурні заклади: у 1809 р. відкривається чотирикласне повітове училище, де в 1810 -х роках навчався Міщанин з міста Староконстянтинова Ізраель Бланк - дід по лінії матері Володимира Ульянова (Леніна), з 1833 р. в місті починає діяти губернська гімназія, пізніше 1 — ша чоловіча гімназія. В якій навчалося багато видатних людей. Серед них: польський революціонер — демократ, друг Т.Г Шевченка — Сигізмунд Сараковський; український метеоролог, проф. Олександр Клосовський; польський поет, перший перекладач польською мовою шевченкового „Кобзаря" - Леонард Совінський; український мовознавець Кость Михальчук; український ботанік, один з перших президентів ВУАН - Володимир Липський; проф. міністр УНР Іван Фещенко - Чопівський; видатний геолог, академік і один із засновників ВУАН Павло Тутковський; видатний польський піаніст і композитор Юліуш Заремський; видатний письменник — гуманіст наш земляк В.Г.Короленко та десятки інших, у 1870 х рр. - Мариїнська жіноча гімназія, де вчилася Зоя Гайдай.
Ще у 1797 р. у місті було засновано першу театральну антрепризу та побудований дерев'яний театр, де давали бал на честь прибуття у місто у 1816 р. Олександра 1. В цьому ж театрі грав Ференц Ліст. Театр згорів. В 1858 р. На Пушкінській вулиці стає до ладу велична будівля театру, одна з кращих театральних будівель на Україні. Сцена театру пам'ятає таких корифеїв мистецтва як М. Щепкін, В. Давидов, А. Олдрідж, Т. Сальвіні, П.Віардо, Т.Федотова, Л,Собінов. М. Кропивницький. М.Старицький М.3аньковецька, М.Садовський та інші.
У 1866 р. відкривається перша в краї публічна бібліотека. Початок її діяльності пов'язаний з відомим літературознавцем і бібліографом Володимиром Боцяновським. При бібліотеці тоді ж створили геологічний відділ (виставку мінералів) та виставку старовинних монет. Починаючи з цього моменту, Житомирський краєзнавчий музей веде свою історію.
У 1851 р. почалося спорудження Кафедрально собору, але через 2 роки будівля разом із дзвіницею розвалилася. Отож собор будували двічі. Вдруге - з 1857 по 1874 рр. за проектом петербурзьких майстрів академіка архітектури К.К.Рохау, проф. архітектури Є.Шибера та архітектора В. Г. Шаповалова. Висота собору 53 метри.
В середині 19 ст. починається забудова Архієрейського подвір'я з Хрестовим храмом. В одному з будинків цього комплексу в жовтні 1846 р. зупинявся Т. Шевченко у склад археологічної комісії, де займався описом пам'яток старовини, У 1820 - х рр. Житомир став одним із центрів діяльності декабристів) - членів Товариства об'єднаних слов'ян і Південного товариства Його активні діячі П. І. Пестель, С. І. Муравйов - Апостол, М.П.Бестужев — Рюмін та інші проводили зустрічі, наради свої) прибічників у Житомирі.
Значний поштовх економічному життю Житомира далі реформи 1860 -х рр. У 1870 р. через Житомир було прокладене трансконтинентальну телеграфну лінію „Лондон - Делі", а сам< місто стало центром великого телеграфного округу - це майже третина території сучасної України. Основним видом транспорту І Житомирі того часу був гужовий, а з 1896 р. розпочався рух поїздів. Першою було споруджено вузькоколійну залізницю Житомир - Бердичів. В 1899 р. вулицями Житомира покотився електричний трамвай - третій в Росії після Московського Київського. Того ж року збудовано електростанцію потужністю 50С кіловат. Прокладається водопровід. У1898 р. відбувся перший сеанс кінематографа.
Реформи сприяли подальшому розвитку ремісництва, перетворення його в мануфактури, а згодом у фабрики та заводи. У 19 ст. виникли ті фабрики і заводи, що не лише збереглися до наших днів, а й перетворилися на великі сучасні підприємства з виробництва меблів, панчішно - шкарпеткових виробів, автозапчастин, виробництва спиртних напоїв тощо. З другої половини 19 ст. з відкриттям на Житомирщині покдадів мінералів, унікальні вироби з кварцу, мармуру, лабрадориту були знані не лише в Україні, Росії, а й в Західній Європі та Азії. Перше місце в економіці краю займало сільське господарство, друге -деревообробна галузь. Поліський паркет та гнуті меблі користувалися попитом на європейських ринках. В 19 ст. житомирська продукція землеробства, ремесел, мануфактур, фабрик, заводів продавалася на ярмарках в 75 населених пунктах.
Насиченим було культурно - освітнє життя. Діяли вже комерційне, землемірне, музичне, ремісниче училища, 5 гімназій, художня та фельдшерська школи, духовна та вчительська семінарії, єврейські учбові заклади та десятки інших навчальних закладів. Мав відкритися педагогічний інститут, але цьому завадили війна та революція. В кінці 19 ст. на початку 20 ст. в місті виникло багато громадських організацій. Це: „Товариство дослідників Волині", Товариство „Просвіта", товариства лікарів, садоводів, музичне товариство та інші. Відкривається перший кінотеатр.
В 1891 р. в Житомирі було 69785 жителів. Приватних будинків — 4480, громадських - 40. Православних церков -16, католицьких — 2, протестантських - 2, еврейські синагоги - З, молитовних шкіл — 46. Одна казенна та 5 приватних друкарень, декілька книжкових магазинів (при одному бібліотека для читання), 5 фотоательє. Благодійна організація, сирітський дім, міське управління товариства червоного хреста. Міська лікарня, військовий лазарет, єврейська лікарня, пологовий притулок. Аптек - 5. Багато важливих складів, депо, готелі, майстерні. Більше 300 магазинів. Вже ЗО фабрик і заводів.
В кінці сторіччя споруджуються такі значні архітектурні пам'ятки, як будинок окружного суду в стилі модернізованого бароко (Старий бульвар, 7); державний банк ( вул.. Б.Лятошинського) в стилі ренесансу; будинок Трибеля - еклектика (на розі вулиць Михайлівська і Б. Лятошинського).В 1896 — 1899 рр. на місці колишньої дерев'яної козацької церкви споруджується Хрестовоздвиженська на Воздвиженському майдані, а на вул.Любарській - кірха.
На початку 20 ст. 88,8% населення Волині проживало в сільській місцевості; 75% з них були зайняті в сільському та лісовому господарстві.
У 1918 - 1920 рр. Житомир став одним із найзначніших і політичних центрів УНР. У лютому - березні 1918 р. тут працював парламент УНР на чолі з М. Грушевським. Урядові відвели одне з кращих приміщень у місті — будинок дворянського зібрання на вул.Велика Бердичівська, де нині знаходиться поліклініка №1. За короткий період на засіданнях Малої Ради було прийнято ряд важливих законів: прийнято закон про введення в Україні григоріанського календаря, про нову грошову одиницю - гривню, затверджено герб УНР - тризуб, а також прапор, прийнято закон про новий адміністративно — територіальний поділ України. У Житомирі формувалось військове міністерство УНР. Тут перебували видатні українські діячі національно — визвольного руху Всеволод Петров, Симон Петлюра, Павло Скоропадський, Борис Мартос. За гетьманату в Житомирі передбачалось відкриття Волинського університету.
Під час громадянської війни Житомир кілька разів переходив з рук в руки різних політичних партій. Ці події завдали йому нищівного удару.
У 1920 - х рр. була проведена адміністративно -територіальна реформа, внаслідок якої Житомир став окружним центром, а пізніше у Житомира забрали і ці скромні „командирські погони". Він став містом обласного підпорядкування Київської області.
В архітектурному обличчі міста майже не з'явилося нічого нового, окрім будинку поштамту в стилі конструктивізму.
У 1937 р. Житомир став адміністративним центром новоутвореної області.
Під час Великої Вітчизняної війни та німецько - фашистської окупації місто зазнало значних руйнувань За свідченнями очевидців місто бомбилося вже в перші дні війни. Квартали центральних вулиць стали справжнім згарищем. Навколо Соборного майдану не залишилося ні одного цілого будинку. Після визволення (31 грудня 1943 р. ) завдяки військам 1 - го українського фронту під командуванням генерала армії Ватутіна, місто довелося понад 15 років піднімати з руїн.
Однією з перших великих споруд в 1950 - х рр. стала помпезна будівля обкому партії (зараз в цьому будинку розташувався Житомирський суд). В 1960 — х рр. з'явилися перші „хрущовки" для робітників, школи, дитсадки. Суттєвий поштовх розвитку міста надало будівництво у 1959 р. справжнього велетня легкої промисловості - льонокомбінату. Він відкрив майже тридцятирічний період прискореної індустріалізації Житомира. Тоді постали великі підприємства по виробництву верстатів -автоматів, хімічних волокон, скла, металоконструкцій, автозапчастин, електронних пристроїв для атомних електростанцій, взуття , меблів, будівельних матеріалів тощо. На околиці міста виросли нові мікрорайони: Східний, Крошня, Південно — Західний, Хмільники.
Сьогодні йде становлення нових форм власності і суспільних відносин, переглядаються методи забудови міста.
Городян та гостей Житомира приваблюють численні пам'ятки історії. Адже з містом пов'язані життя і діяльність багатьох видатних людей: філософів Миколи Бердяєва і В'ячеслава Липинського; письменників Олега Ольжича, Василя Земляка,
Бориса Тена, Юзефа Крашевського, Івана Білика, Максиміліана Волошина, Вадима Крищенка, Михайла Коцюбинського, Олександра Мачтета, Саши Чорного, Олександра Купріна; вчених Льва Тараєвича, Михайла Усановича, Павла Тутковського, Володимира Векслера; композиторів Юліуша Заремського, Ігнатія Падеревського, Миколи Лисенка; військових діячів Ярослава Домбровського, Івана Богуна та багатьох інших. Про ці славні імена нагадують пам'ятники і меморіальні дошки.
В місті діє краєзнавчий музей з багатою картинною галереєю, меморіальні будинки - музеї академіка С. П. Корольова та письменника В. Г. Короленка, єдиний в нашій країні музей історії космонавтики, ряд інших музеїв.
Завдяки унікальному природному ландшафту та багатому історичному минулому Житомир залишається одним з найпривабливіших українських міст, якій має свою цікаву самобутню історію і на сьогодні ще далеко не всі її сторінки нам відомі.
Особу автора не становлено.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Авторизація через Google дає можливість отримувати відповіді на коментарі не публікуючи адресу своєї поштової скриньки. Мені буде прикро якщо це приведе до того, що ви не зможете додати коментар... Однак розібравшись у цьому один раз - отримаєте розширені можливості назавжди у мережі Internet!